Наявність і доступ до інклюзивної освіти. У статті 24 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, а також статті 28 Конвенції про права дитини закріплено право кожної дитини на освіту на основі рівних можливостей. У КПОІ також наголошено, що це право має бути забезпечене в інклюзивних системах на всіх рівнях. Вона прямо вимагає, щоб дітей з інвалідністю не вилучали із загальної системи освіти через інвалідність. Вони мають право на інклюзивну, безплатну, якісну освіту нарівні з іншими в громадах, де вони проживають. Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю наголосив, що «... доступним має бути весь процес інклюзивної освіти, не лише будівлі, але й вся інформація та комунікації, зокрема й допоміжні системи фізичного середовища або модуляції частоти, служби підтримки та розумні пристосування в школах... Загалом середовище учнів з інвалідністю (обмеженнями функціонування) має бути організоване таким чином, щоб сприяти інклюзії та забезпечити їм рівність у всьому процесі навчання.» Інклюзію слід розуміти як невіддільну частину всієї системи освіти, а не просто додаткову умову.
Інклюзивну освіту слід розглядати як частину загальної мети зробити суспільство справедливішим і зменшити дискримінацію всіх маргіналізованих прошарків населення шляхом надання освіти. Це не просто технічна чи організаційна зміна, йдеться про культурний і філософський зсув у підході, ґрунтований на прагненні забезпечити повагу кожній дитині та на визнанні обов’язку системи освіти адаптуватися, пристосовуючись під потреби та права дитини та сприяючи їх задоволенню. Отож законодавство у всіх державних секторах має гарантувати надання послуг, що покращують напрацювання і процеси, спрямовані на інклюзію в освіті.
До того ж зобов’язання щодо інклюзивної освіти мають бути детально викладені в законодавстві з чітким окресленням обов’язків і відповідальності. Так влада на національному і місцевому рівнях зможе реалізовувати спільний підхід і нести відповідальність за забезпечення його реалізації для кожної дитини. Наприклад, такі НПА, як закони про спеціальну освіту, якими учнів з інвалідністю відокремлюють від решти учнів, слід переглянути. Так само потребують коригування центри денного перебування та інші установи, створені для надання реабілітаційних послуг винятково дітям з інвалідністю, які надміру наголошують на тому, щоб «змінити дитину», а не створити систему адаптивного й інклюзивного навчання. Можуть знадобитися й зміни у політиці щодо, наприклад, зарахування, навчальної програми, оцінювання, забезпечення якості управління людськими ресурсами в школі, самооцінювання, зовнішнього оцінювання і режимів інспектування.
Комплексна правова і політична база, на яку спирається інклюзивна освіта, має охоплювати всі освітні сектори та рівні. Вона повинна бути всебічною, погодженою і комплексно підходити до питань гнучкості, різноманітності та рівності у всіх навчальних закладах для всіх учнів. Увагу слід звернути передусім на те, щоб її положення:
- Відповідали міжнародним стандартам щодо прав людини – зокрема КПОІ та КПД.
- Містили чітке визначення інклюзії та конкретні цілі, на досягнення яких вона спрямована. Принципи та практики включення слід розглядати як невіддільну частину реформи, а не просто додаткову програму. До прикладу, положення, які визначають певні категорії дітей «нездатними до навчання», слід скасувати.
- Гарантувати дітям з інвалідністю та без неї однакове право на доступ до основних освітніх можливостей і забезпечити доступ окремих учнів до загальної освіти та необхідних послуг підтримки на всіх рівнях.
- Розробити на центральному рівні політичну базу для інклюзивної освіти, яка підтримувала би політику, практику і культуру інклюзії на всіх рівнях загальноосвітнього процесу.
- Забезпечити погодженість політики, надання і підтримки у всіх регіонах країни.
- Впровадити доступні механізми моніторингу, які гарантували б, що політика разом із необхідними інвестиціями насправді реалізується.
- Визнати необхідність розумних пристосувань для підтримки інклюзії на основі стандартів прав людини, а не ефективного використання ресурсів.
- Забезпечити, щоб у всьому законодавстві, яке потенційно може впливати на інклюзивну освіту в країні, чітко було вказано інклюзію як мету.
- Надати системну основу для виявлення, оцінювання і підтримки, необхідних для того, щоб діти з інвалідністю (обмеженнями функціонування) могли успішно розвиватися в загальноосвітніх навчальних середовищах.
- Зобов’язати місцеві органи влади розробляти плани та забезпечення для загальноосвітніх навчальних закладів і занять з урахуванням усіх учнів, в тому числі й дітей з інвалідністю (обмеженнями функціонування), зокрема забезпечуючи найвідповідніші мови, способи та засоби спілкування.
- Проінструктувати навчальні заклади щодо того, як вони мають виконувати свої обов’язки в умовах підвищення інклюзивності освіти.
- Вимагати налагодження партнерських взаємин і координації між усіма зацікавленими сторонами, зокрема різними відомствами, організаціями з розвитку і НУО, а особливо з батьками й особами з інвалідністю (обмеженнями функціонування).
До того ж у рамках загального законодавства та політики щодо інклюзивної освіти влада має взяти на себе зобов’язання фінансувати та підтримувати працевлаштування і підготовку вчителів з інвалідністю (обмеженнями функціонування). Для цього потрібно буде усунути будь-які законодавчі або політичні перешкоди, які вимагають, щоб кандидати відповідали конкретним медичним критеріям, а також організувати розумні пристосування для забезпечення їм змоги брати участь в освітньому процесі. Їх присутність у школах сприятиме досягненню чотирьох основних цілей:
- Реалізації рівних прав людей з інвалідністю (обмеженнями функціонування) працювати в педагогічній сфері:
- Вчителі з інвалідністю (обмеженнями функціонування) забезпечать унікальне розуміння того, як це – жити з порушеннями, та які пристосування потрібні для інклюзії учнів з обмеженими можливостями. Це дасть змогу отримати додаткові експертні знання для створення інклюзивного освітнього середовища.
- Їх присутність у школах сприятиме руйнуванню бар’єрів, підважуючи упередження, згідно з якими люди з інвалідністю начебто не спроможні зробити внесок у розвиток суспільства нарівні з іншими.
- Вони стануть важливим взірцем для наслідування для дітей з інвалідністю, які зазвичай позбавлені змоги бачити людей з інвалідністю в дорослих ролях, до яких вони можуть прагнути.